Виступ перед правозахисниками, квітень 2023 року
До війни я працювала спочатку у системі освіти і державної служби, потім перейшла у громадський сектор і займалася оцінюванням політик, програм і проектів. Війна мене застала у м. Ворзель, який є частиною агломерації Ворзель-Ірпінь-Буча-Гостомель. Бій на Гостомельському летовищі у перший день війни я спостерігала з вікна своєї квартири.
В наше місто зайшла російська армія через декілька годин після того, як ми з чоловіком переїхали в сусіднє село до друзів, оскільки у нас вдома зникло світло та інтернет. Це, як виявилося згодом, врятувало нам життя.
Дім друзів був в епіцентрі воєнних подій. Поки був зв’язок, нам телефонували знайомі і родичі, і запитували про те, чим вони можуть допомогти. Нам телефонували незнайомі люди із проханням прийняти допомогу, оскільки ми знаходимося там, де ця допомога може знадобитися. Нам телефонували люди із запитаннями і проханнями, які стосувалися якихось дуже специфічних питань.
Ми погано розуміли, що відбувається навколо, і як надовго це все. Ми на власні очі бачили воєнну техніку і пожежі, чули вибухи. І ми казали усім, хто телефонував: ми готові щось робити, але ви маєте знати, що ми можемо загинути в будь-яку мить. Тому обов’язково має бути план «Б», тому мають бути люди, які здатні будуть завершити те, що ми розпочали.
З 25 лютого до 6 березня я намагалася повідомити усьому світу про те, що відбувається навколо мене, через сайт і контакти Української Асоціації Оцінювання, членом якої я є з 2013 року. Я допомагала вирішувати питання, до яких я не мала жодного відношення в мирному житті. Наприклад, я знайшла людей, які допомогли швидко оформити гуманітарну допомогу на митниці, знайшла воєнних пілотів і була для них контактною особою до моменту, коли їх можна було спрямувати туди, де вони були потрібні, я складала безпечний маршрут доставки гуманітарної допомоги зі Львова до Києва, допомагала робити коктейлі Молотова…
3 березня поруч з нашим будинком російська воєнна техніка розстріляла 2 цивільні автівки. Від 6 людей і їх речей не лишилося майже нічого, аби можна було ідентифікувати тих, хто загинув. З цього дня почалося документування воєнних злочинів. Оскільки зникло світло і зв’язок, 6 березня нам усім довелося переїхати в інше село, в яке російська армія не заходила. Це село зазнавало постійних обстрілів, тому ми щодня робили фото і відеозйомку руйнувань і шкоди майну і людям після обстрілів. Ми їздили до Києва за харчами і речами першої допомоги, і роздавали людям (цивільним, територіальній обороні і ЗСУ) в селі. Поїздки в Київ були вкрай небезпечними, оскільки Київ і Київська область в той час зазнавали сильних обстрілів. Своєю автівкою ми також вивозили продукцію з молочної ферми і роздавали потім людям. Оскільки гуманітарна допомога містила речі, які в нашому селі були не потрібні (наприклад, памперси), то ми відвозили ці речі туди, де вони були потрібні.
Наше місто було в окупації до кінця березня 2022 року. В місті лишалися люди без світла та води. Вони потребували харчів, ліків і інших речей першої необхідності. Ми знайшли чоловіка, який погодився возити харчі через російські блокпости і вивозити звідти людей. Він також хоронив мертвих цивільних українців, яких постійно знаходив вздовж дороги між двома селами.
Після деокупації Київської області я допомагала іноземним журналістам робити фото і відеозйомку наслідків війни у Київській області.
Оскільки останні 7 років моя професійна діяльність була пов’язана з оцінюванням соціальних проектів, то я звертала увагу і на те, що відбувалося зі мною, і на те, що відбувалося навколо мене. Тож я звернула увагу на те, що не лише я займаюся тим, що в мирний час мені було не властиве. Усі навколо робили те, що потрібно, не чекаючи прохань чи вказівок. Щодня я дізнавалася не лише про тих, хто взяв добровільно зброю до рук, але й про тих, хто кинувся вирішувати проблеми, які принесла війна. Люди не лише годували, одягали і давали дім тим, хто цього потребував. Люди не лише купували за власні кошти те, що потрібно хлопцям і дівчатам на фронті. Люди власними руками робили (і зараз роблять) те, що не можна було купити. Люди придумували, як зробити з того, що є, те, чого не можна купити, або як зробити більш потужною техніку, яка потрібна на фронті, або як адаптувати для нових умов те, що є під рукою. Воєнні захищали цивільних, а цивільні допомагали (і допомагають) воєнним і тим, хто постраждав від війни – живим, мертвим і їм родичам. Що мене більше всього зацікавило, так це здатність зовсім різних людей швидко об’єднуватися. Ці люди були не знайомі між собою. Але вони швидко знаходили один-одного для того, щоб дуже швидко вирішити ту чи іншу проблему. Люди, яким я допомагала, мені казали: «Я не знаю, хто ви, і звідки взялися, але я вам дуже вдячний!». Те саме я казала іншим людям.
Влітку 2022 року я подумала про те, що усе, що відбувається навколо, є жахливий природний експеримент, який потрібно фіксувати для історії, для того, аби аналізувати причинно-наслідкові зв’язки тих подій, в які ми усі потрапили. Про це я сказала членам Української Асоціації Оцінювання. Вони підтримали ідею зробити предметом дослідження самоорганізацію українського суспільства під час війни.
Членами Асоціації є науковці та фахівці з різних сфер, і ми мали різний досвід війни (хтось жив у відносно спокійній частині України, куди не заходили російські війська). Обговорюючи те, що відбувається навколо, ми дійшли висновку, що це є феномен самоорганізації українського суспільства під час війни.
Ми вирішили започаткувати дослідження цього феномену з метою подальшого більш глибокого аналізу із залученням вузьких фахівців. Восени 2022 року ми анонсували початок дослідження, проте усе, що відбувалося в країні, не сприяло дослідженням, - потрібно було виживати, працювати та робити інші першочергові речі без світла, води, зв’язку та інтернету.
Коли відновилися світло та інтернет, то виявилося, що колеги, які знаходилися у трохи кращих умовах, вже опитали більше 300 українців на предмет того, що спонукає їх змінювати своє життя і діяльність, брати на себе відповідальність і щось робити не для себе, а для перемоги.
Те, що ми почали робити, має назву «Дослідження феномену самоорганізації і гуртування українського суспільства під час війни». В назві ми використовуємо слова «самоорганізації» і «гуртування», які по-різному характеризують об’єднання людей. «Самоорганізація» - це об’єднання людей із подальшим створенням організації, яка можу мати або може не мати юридичну реєстрацію. «Гуртування» - це разове або об’єднання людей задля вирішення проблеми, без створення організації.
Аналізуючи результати інтерв’ю, ми побачили наступне.
Люди об’єднуються для вирішення проблем і задоволення потреб, які з’являються через війну, незалежно від статусу і кількості грошей в кишені чи на банківському рахунку. Представники влади разом із безробітними та представниками різних професій вивозять автівками з гарячих точок, і виносять на руках тих, хто не може пересуватися самостійно. Дуже багаті люди беруть до рук зброю і йдуть до лав ЗСУ. Власники бізнесу власноруч завантажують автівку гуманітаркою. Медики знімають відео про те, як надавати першу медичну допомогу і збирають медичні аптечки. Економісти виготовляють бронежилети, пенсіонери шиють розгрузки, студенти виготовляють портативні пауербанки для військових з електронних сигарет. Пластичні хірурги об’єдналися для надання безкоштовної допомоги людям, яким пластична хірургія може покращити якість життя. Психологи надають допомогу не лише переселенцям та ветеранам, але й волонтерам, які беруть на себе більше зобов’язань, аніж може витримати звичайна людина.
Зброю до рук беруть не лише професійні військові або військовозобов’язані, але й ті, хто вчора цікавився лише модою, випікав солодощі і навчав дітей у школах.
Допомагати ЗСУ намагають люди різного віку. Навіть дуже малі діти намагаються щось робити власноруч, аби це продати і купити щось потрібне для армії чи людей, які постраждали від війни. Пенсіонери плетуть маскувальні сітки, шкарпетки і рукавички, готують консервації та сушать овочі і фрукти для тих, хто на фронті.
Кожен у власному домі знайшов речі, якими вже не користується, і передав їх або на фронт, або вимушеним переселенцям, або людям на деокуповані території. Взимку усі збирали жерстяні банки і виготовляли з них окопні свічки. Кожен частину свого заробітку віддає на потреби армії та людей, які постраждали від війни.
До пошуку зниклих, вивезення поранених і загиблих з фронту та окупованих територій, долучаються звичайні люди, які не мають спеціальної освіти чи спеціальних умінь. Усьому люди навчаються під час вирішення тієї чи іншої проблеми.
До прибирання територій після деокупації і відновлення житла долучаються люди, які мають час і бажання звільнити місто чи село від того, що нагадує про війну, допомогти родичам, сусідам, друзям і просто людям, які того потребують.
Важливо, що люди усе роблять із власної ініціативи, без вказівок чи владного примусу. У перший день війни російську армію в Бучі зустріли члени ветеранської громадської організації, завдяки яким вдалося призупинити просування воєнної техніки в бік Києва. Після деокупації ця громадська організація займалася охороною порядку на території свого міста. Влада намагалася організувати якісь процеси, проте повільна бюрократична машина лише заважала у вирішенні проблем і не дозволяла реагувати на ситуації так швидко, як це було потрібно. Досі більшість складних питань вирішуються руками простих людей, а влада людям лише допомагає.
На початку війни соціальними мережами поширювалася ідея про те, що цивільні лише заважають ЗСУ, тому мають виїхати подалі від зони бойових дій та з міст, які обстрілюють. Проте виявилося, що ця ідея виявилася хибною. Саме ініціатива простих людей лишатися захищати домівки, майно, людей і тварин, допомагати один одному, зруйнували плати РФ «взяти Київ за 3 дні».
Люди, які раніше виїхали із зруйнованих міст, сіл, домівок, надають посильну допомогу тим, хто лишився в країні і тим, хто пізніше зазнав втрат. Так, у Польщі українські потяги зустрічають волонтери, які допомагають усім українцям знайти харчі, житло, роботу, консультацію, документи тощо.
Серед запитань для інтерв’ю є запитання про мотивацію: що спонукає вас робити те, що ви робите. Кожен, хто відповідав на це запитання, казав, що хоче бути корисним у боротьбі проти ворога. Але деякі кажуть про те, що таким чином вони трансформують свою агресію в корисну справу, що «волонтерство допомагає утримувати ненависть, врятуватися від її руйнівного характеру».
Дуже багато людей, не вважають, що вони роблять щось важливе. Вони не вважають цінним внеском у перемогу щоденну грошову допомогу армії і людям, оскільки вони перераховують дуже маленькі суми. Проте ці маленькі суми від великої кількості людей дозволяють забезпечувати армію усім необхідним. Або люди віддали свої будинки і квартири під потреби вимушених переселенців. Або безкоштовно ремонтують автівки, які постраждали на фронті. Або діляться тим, що виростили на власному городі. Або організовують заходи для відпочинку тих, хто дуже стомився ….
Проблеми, з яким стикаються українці - це брак грошей, втома, вигорання. Війна сильно виснажує людей і фізично, і емоційно, безкінечно поглинаючи їх ресурси і не даючи часу і можливостей для відновлення.
Ми опрацювали лише частину інтерв’ю, але вже зараз можна зробити наступні висновки.
1) Усе, що роблять люди заради перемоги, є результатом самосвідомості. Немає лідерів, які б керували процесами. Люди об’єднуються ситуативно, під вирішення конкретного завдання. По мірі того, люди вирішують завдання, об’єднання людей розпадаються. Під нові завдання люди створюють нові об’єднання. Об’єднання можуть зберігатися тривалий час і вирішувати різні завдання. У переважній більшості ці об’єднання неформальні, проте інколи люди реєструють організацію (громадська організація або благодійний фонд). Офіційна реєстрація об’єднання потрібна для вирішення питань, які не можна вирішити іншим шляхом (наприклад, є законодавчі обмеження або є донор, який готовий працювати лише з юридичною особою). Участь в усіх об’єднаннях є добровільною. Офіційно-зареєстровані об’єднання – це 2-3 особи, які представляють офіційно представляють організацію в державних установах та донорських організаціях. Діяльність виконується волонтерами. Фінансування більшості об’єднань відбувається за рахунок благодійних пожертв. Розмір пожертв може бути від декількох гривень (декілька центів) до десятків тисяч доларів.
2) В Україні дуже сильні горизонтальні зв’язки. Гуртування та самоорганізація українців зростають та посилюються, зв’язки міцнішають.
3) В країні формується інститут репутації. На початку війни люди давали гроші і пропонували допомогу будь-якому, хто оголошував збір на потреби, викликані війною. З часом люди почали вимагати, аби ті, хто збирає допомогу, звітували про її використання. З міркувань безпеки не можна документувати отримання певної допомоги, тому її здійснюють люди і організації з гарною репутацією. В країні сформувалося багато віртуальних та реальних місць, де можна знайти потрібну людину чи організацію, і отримати інформацію про їх надійність. Створюється багато проектів для навчання та психологічної підтримки тих, хто постраждав від війни або тих, хто працює в умовах війни, для ветеранів, сімей військовослужбовців тощо. Проте чи не головним критерієм відбору у ці проекти є репутація людини.
4) Законодавство, що стосується громадських об’єднань і волонтерства, потребує оновлення відповідно до того, як змінилася громадська активність в країні.
5) Люди змінюють сферу діяльності, нові знання та уміння вони використовують не лише для допомоги, але й для заробітку. Певні фахівці набувають досвіду роботи в умовах кризи, війни і невизначеності. Ще до початку повномасштабного вторгнення в країні були психологи, які вміють працювати з дорослими і дітьми, що постраждали під час війни. Вони працювали в громадських організаціях і благодійних фондах і допомагали навчальним закладам (у тому числі закордонним) удосконалювати навчальні програми, ділилися своїм досвідом зі студентами. В країні налагодили виробництво речей, які необхідні військовим на фронті, налагодили ремонт автомобілів для військових потреб, удосконалили логістику для потреб фронту і подолання наслідків війни.
6) Станом на сьогодні майже кожна українська сім’я має досвід допомоги ЗСУ та людям, постраждалим від війни. Форма і зміст допомоги, а також їх комбінації обрахунку не підлягають.
7) Люди свідомо йдуть на ризики, якщо розуміють, що може бути хоч якась користь для перемоги. Допомога людям в окупації, пошук і звільнення полонених, пошук та ідентифікація мертвих лягли на плечі волонтерів (зовсім молодих юнаків і дівчат, які набули спеціальних знань і умінь після 24 лютого 2022 року).
8) Усе, що відбувається в країні, впливає на кожного окремого українця. Країна навчилася жити в умовах постійної небезпеки і невизначеності. Люди не чекають перемоги, аби повертати міста і села до життя, - деокуповані території відновлюються відразу після розмінування. Київська область не лише відновила інфраструктуру і перелік послуг, які надавалися до війни, але й постійно покращує їх якість. Громадський транспорт не лише відновив свою роботу на звільнених територіях, але й намагається дотримуватися графіку роботи в умовах надзвичайної ситуації. Так, затримка відправлення потягу, який постраждав від обстрілу (а також був поранений провідник), складала лише 14 хвилин. Потяг вирішив з Херсону до Львову із 116 пасажирами. Пошкоджені вагони були замінені на станції Миколаїв (подія сталася на початку травня 2023 року).
Виявилося, що респонденти вважають інтерв’ю ознакою того, що їх внесок в перемогу оцінений. Для респондентів дослідження є мотивацією для подальшої роботи. Емоційно-виснаженим людям недостатньо знати про те, що їх внесок рятує життя і наближає перемогу. Людям потрібна персональна подяка і персональне визнання.
Обговорення ідеї і перших результатів дослідження в Україні та за її межами призвело до розуміння того, що:
· Дослідження потрібне не лише українським, але й іноземним фахівцям, аби зафіксувати результати і вплив природного експерименту, учасниками якого стали Українці.
· Дослідження потрібне фахівцям, аби переосмислити теорію та доопрацювати її відповідно до подій, які відбуваються в Україні і світі.
· Процеси, які відбуваються в країні, спростовують російські наративи щодо України, її громадян, а також людей з громадянством інших країн, які обрали Україну для проживання та професійної діяльності.
· Результати дослідження можуть допомогти визначити сильні сторони українського суспільства, на які потрібно опиратися владі і міжнародній спільноті.
· Процеси, що відбуваються в Україні, можуть змінити підходи міжнародних організацій до надання міжнародної допомоги.
· Дослідження потрібне також для іноземних фахівців для розуміння і висвітлювання подій і процесів, що відбуваються в країні,
Дослідження наразі здійснюється на волонтерських засадах, проте воно потребує фінансування, оскільки наразі залучити фахівців до діяльності можна лише за умови, якщо: 1) діяльність здійснюється на потреби армії та/ або постраждалим від війни; 2) діяльність приносить дохід, який можна віддати на потреби армії та/ або постраждалим від війни. Кошти також потрібні для аналізу результатів дослідження, який, на нашу думку, мають здійснити іноземні фахівців з неупередженим ставленням до процесів, як відбуваються в країні, і людей, які в них беруть участь.
Comments